Безжалісний слуга
Сьогодні із Євангелія ми чули притчу про милосердного царя і безжалісного слугу. Цю притчу Христос сказав у відповідь на питання апостола Петра: скільки разів маємо прощати, коли прогрішить брат мій супроти мене? Може до семи разів? Христос йому відповів: Не кажу тобі до семи, але до сімдесяти разів по семи (Матв. 18 21-22).
Зміст притчі простий, милосердний цар простив своєму боржнику, на його просьбу, великий борг. Цей боржник, після того як цар простив йому борг, не простив незмірно менший борг своєму боржникові і вкинув його у в’язницю, аж поки не віддасть цей борг. Цар, довідавшись про це, звелів своєму боржникові сісти у в’язницю, аж поки він не віддасть свій великий борг. “Так і Отець Мій небесний учинить з вами, коли хто з вас не простить братові своєму провин його” (ст. 35).
В цій притчі Христос осуджує гріх немилосердя і злопам’ятності. Злопам’ятні є ці люди що не прощають ближнім їх провин. Всяка злопам’ятність позбавляє християнина надії на спасіння. Це тому, що весь закон, вся євангельська і апостольська наука мають в своїй засаді любов. Де є любов, там немає злоби. Як каже нам апостол Павло: “Коли хто не любить брата свого, якого бачив, то Бога, Якого не бачив, як може любити?” Сам Ісус Христос каже нам словами євангелиста Матвія: “Коли ви прощатимете людям провини їх, то простить вам Отець ваш небесний, а коли не прощатимете людям їх провини, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших” (Матв. 6:14-15). Як ми можемо сподіватися дістати прощення провин наших від Господа, коли ми не прощаємо ближнім їхніх провин?
Ми часто молимось до Господа і надіємось на Його милосердя в той час, як наші серця є повні злоби. В щоденній молитві “Отче наш,” ми промовляємо: “І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим.” Ми наче ставимо себе перед Богом за приклад, прокажуючи: “Прости нам, як і ми прощаємо…,” в той час, як в наших серцях лишається злоба і ненависть до ближнього. Ми не можемо утаїти від Бога, що є в наших серцях. Така молитва, не є молитвою, це є образа Бога. Доки ми не простимо щиро провин своєму ближньому, не відважуємось казати молитву “Отче наш,” бо цим самі себе осуджуємо!
Отож хай ніхто з нас не має злоби на свого ближнього, бо така людина не має ні якого виправдання перед Богом. Апостол Павло каже нам, щоб ми примирились з тими, хто нас скривдив до заходу сонця того дня, коли нас скривджено: “Гнівайтесь, а не грішіть і сонце нехай не зайде в гніві вашім” (Еф. 4, 26). Кожен з нас повинен просити Бога, щоб Він викоренив із наших сердець душогубну злобу на наших ближніх, завжди пам’ятаючи слова нашого Спасителя: “Коли ви прощатимете людям провини їх, то простить і вам Отець ваш небесний” (Матв. 6, 14). Амінь.
прот. Юрій Базилевський